Історія зародження спортивного життя на Закарпатті (частина 1)

Започаткування в угорський та чехословацький період.

Фізична культура і спорт завжди відігравали вагому роль у житті Закарпаття. Приналежність краю до різних політичних систем, особливості його географічного розташування, специфіка менталітету місцевих жителів, їх релігійно-національний склад, освітня підготовка й обраний фах, а також сформовані традиції та ряд інших факторів серйозно позначилися на функціонуванні й розвитку фізичної культури і спорту в області. Так, з одного боку, галузь ефективно розвивалася під впливом західноєвропейської культури, зокрема угорської й чехословацької систем тіловиховання; з другого боку, вже в радянський період місцеві діячі всебічно використовували спорт і фізичну культуру в справі патріотичного згуртування населення (особливо молоді), як засіб формування національної ідеї.

Упродовж віків Закарпаття входило до складу Угорщини. Тривалий час питання давності того чи іншого виду спорту не мало однозначної відповіді: називалися гімнастика, кульова стрільба, легка атлетика, плавання, теніс, ін. Найдавніша письмова згадка про спортивне життя закарпатців припадає на першу половину XIX століття. Згідно архівних документів першої в країні фехтувальної школи, яка була створена в 1825 р. і діяла в Пешті, у списки її учнів за 1830-1831 навчальний рік потрапили і імена чотирьох студентів Пештського університету, вихідців з Ужанського (Ласло Бестерцеї, Едуард Фелфельді, Имре Дєндєші) та з Угочанського (Лайош Фелекі) комітатів. Це підтверджують і документи Обласного державного архіву. Отже, сьогодні в Закарпатті вже можемо назвати найдавнішим видом спорту — фехтування. Перші відомості про легку атлетику сягають 50-х років, а архівні матеріали також свідчать, що в середині минулого століття в кількох містах краю обов’язковими атрибутами кафе, казино, ресторанів були шахи, а перший шаховий турнір в Закарпатті провели в Ужгороді у червні 1908 р.

В історію фізкультурного руху краю увійшла і Ужгородська гімназія, яка була першою в колишній Північно-Східній Угорщині і діяла повних сто десять років (1784-1894). З ініціативи молодого викладача гімназії Антала Абта у 1856 р. там було створено один з найперших учнівських атлетичних гуртків країни, в якому молодь дістала можливість займатися бігом, стрибками у висоту та довжину, вправами на турніку, паралельних бруссях, кільцях, канаті, жердині, спортивному коні, плаванням тощо. Внаслідок невтомних старань викладачів фізична культура наміцно увійшла в побут ужгородської гімназії, що майже на десятиліття випередило впровадження уроків фізвиховання в інших середніх школах Угорщини (1867). Згодом міська рада надала великої допомоги вчительській корпорації та членам учнівського спортивного гуртка тим, що безкоштовно виділила на правобережній частині міста, неподалік від нинішнього стадіону «Спартак», велику земельну площу для обладнання на ній нового спортивного майданчика. Там відбувалися різноманітні групові, зокрема, м’ячеві ігри, легкоатлетичні та гімнастичні заняття. Саме там готувалися найкращі гімназійні спортсмени і на свої перші всеугорські учнівські спортивні ігри 1891 р. в столиці країни — Будапешті. Ці ігри назавжди вписані в історію крайового шкільного спортивного руху, оскільки один з ужгородських гімназистів, Міхаль Бендас, завоювавши перше місце з бар’єрного бігу на 150 метрів, став першим чемпіоном Угорщини в своїй віковій категорії.

Із 1868 р. збереглися відомості про організацію напіввійськових змагань майбутніх солдатів із середовища ужгородської молоді, на яких юнаки набували вправності з кульової стрільби та фехтування. Серед зимових видів спорту стали популярними, насамперед, ковзання на льоду та катання на санках. Крім того, сезонними були спочатку і змагання з кінного спорту. Проводилися вони напередодні та під час орання, сівби, косовиці і вносили розважальний елемент у господарські будні. Починаючи з другої половини XIX століття подібне явище відбувалося і в спортивному житті інших міст краю — Мукачеві, Берегові, Хусті, Виноградові тощо. Десь у тих часах набула поширення невідома до того м’ячева гра — теніс. На перших порах його вважали жіночим видом спорту, та згодом він став надзвичайно популярним серед міської знаті. Найкращими тенісистами краю в роки до Першої світової війни були Кальман Ланер, Бейла Рохлітц, Вільмош Мінкус, Ендре Тарі, Кальман Кретович та ін. Ланер в 1911-1914 рр. був чотириразовим чемпіоном країни у чоловічому одиночному розряді серед «провінціальних гравців» та двічі виборював цей титул у парі з своїм земляком Рохлітцем. На території Закарпаття починаючи з 1912 р. почали культивувати і настільний теніс. Щоправда, «пінг-понг», як колись називали цю гру, не вважався спортом — грали для розваги. А перші спортивні змагання проводилися тільки з середини 20-х років.

Однак, про справжній розмах і дійсну масовість спортивних змагань можемо говорити стосовно великого м’яча — «копаного», як називали його в народі. Розвиток футболу Закарпаття також тісно зв’язаний з його історією, де футбол вперше був згаданий як «англійська гра ногами» у книзі «Атлетичні заняття», написаній у 1879 р. Лайошем Молнаром і графом Микшем Естерхазі. 1882 р. в будапештській реформатській головній гімназії було створено перше спортивне товариство, а у наступні роки столичні клуби офіційно організовували свої власні футбольні команди. Федерація футболу Угорщини свою діяльність розпочала 19 січня 1901 р., внаслідок чого у країні на початку XX століття стало більше передових футбольних команд. В Ужгороді розпочали грати у футбол з 1893 р. учні старших класів навчальних закладів. 15 серпня 1901 р. відбулася перша офіційна футбольна зустріч між збірною учнів міста та командою «Будапештського атлетичного клубу» (БАК). Символічно цей день був прийнятий днем створення Федерації футболу Закарпаття (ФФЗ), аналога сучасної федерації. В наступні роки гра швидко стала популярною і в інших містах краю. У 1902 р. утворилося «Товариство ужгородських футболістів», яке, однак, проіснувало недовго. Але діяльність «Ужгородського атлетичного клубу» (УАК), заснованого у 1906 р., вже стала важливою віхою в історії футболу на Закарпатті. Адже «УАК» якраз сто років тому, у 1914 р. виграв першість серед команд Північної та Північно-Східної Угорщини. Після цього він здолав переможця чемпіонату південної частини країни і завоював право боротися за перехід до другої ліги угорської першості. Однак, війна завадила цьому першому серйозному успіху закарпатських футболістів.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 і 1919 рр. утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина (ЧСР). На засаді рішень Мирової Конференції в Парижі територія Закарпаття потрапила до її складу. Згідно з розпорядженням тамтешнього відділення Чехо-Словацької футбольної асоціації, на Закарпатті були створені так звані жупи — слов’янська (до неї увійшли чеські та словацькі футболісти) та угорська. У 1934 р. було реорганізовано усю систему національного чемпіонату. Із найкращих футбольних команд створювалися так звані «дивізії», яких було п’ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Тобто, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи — Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов’янські команди («Русь» та ЧсСК (Ужгород)) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачеве) та БФТК (Берегово)). У 1936 р. спортивний клуб «Русь» досягнув помітного результату. Вигравши першість східнословацької та підкарпатської зони, і завдавши поразки переможцю західнословацької зони, команда здобула титул чемпіона Словаччини і разом з тим прописку у вищій національній лізі.

Закарпатські спортивні клуби, як правило, культували тільки футбол, хоча дуже популярний був і гандбол (ручний м’яч). Тому не дивно, що у першій половині 20-х років окрім футболістів у чехословацькому спортивному русі були відомі імена тільки декількох легкоатлетів, боксерів і борців краю. Так, Микола Лацанич (біг на дистанції від 400 до 1500 метрів) та Василь Грабар (штовхання кулі та кидання диска) неодноразово ставали чемпіонами та призерами Чехословаччини серед студентства, а брати Степан і Андрій Кутлаки, Янош Чулак, Віктор Лелик, Андрій Кубовчик та Йожеф Войнар були найкращими борцями двадцятих років. Золотими літерами вписав своє ім’я в історію крайового спорту і боксер Федір Дьєрдь, який у 1920 р. став чемпіоном Словаччини. Зацікавлення закарпатцями ручним м’ячем також припадає на початок 20-х років. Фундатором цієї справи у краї був викладач з Мукачева Ференц Мала. Цей вид спорту дуже популярним був в мукачівській, ужгородській, берегівській та хустській гімназіях. Але згодом футбол, волейбол, настільний теніс та баскетбол витіснили його із спортивних майданчиків та спортзалів міст.

30—40-ві роки минулого століття для місцевих жителів краю ознаменували собою період швидкого національного та культурного розвитку, а спортивне життя можна б назвати бурхливим. Адже корінні народи Закарпаття саме в той час почали створювати свої національні осередки. Крім того, виникали вони і на політичних та релігійних засадах. Політичні партії (їх було більше двох десятків), щоб мати прихильність з боку молодих виборців, створювали різноманітні спортивні гуртки. Так, аграрна партія організовувала сільські кінні «їзди», соціал-демократи — гімнастичні товариства РТЄ (Робітниче Тіловиховне Єднання), чехословацька народна соціалістична партія підтримувала клуб «Сокіл», християнська та автономна землеробська партії створювали спортивні гуртки «Орел», а єврейська сіоністська партія згуртувала своїх членів в «Хаоках» та «Маккабі». Шкільну молодь залучали у т.зв. «неполітичні» спортивні організації — в український «Пласт», російський «СКАВТ», чеський «Скаутинг», єврейський «Кадімах», угорський «Черкес» тощо. Дякуючи цій діяльності чемпіоном ЧСР 1935 р. став боксер Ференц Гамара, а в 30-х роках чемпіонами та призерами у різних змаганнях на першість Словаччини стали й боксери Рудольф Гальперт, Імре Неймет, Йожеф Шварц, Вінце Катона, борці Йожеф Мигович, Єне Дінер, Бейла Шолтес, Арпад Попович, Герман Фріман, Іштван Рабаті, Янош Фогел, Лайош Готесман, Арнолд Рот, Іштван Боднар і Йожеф Поллак. А на кортах чемпіонів передвоєнних часів змінила молода генерація тенісистів, серед яких особливо виділявся Емануїл Манкович. Він протягом тривалого часу був чемпіоном Чехословаччини в одиночному, чоловічому парному (з Чабою Чонгаром) та змішаному парному (з Бланкою Бем-Федак) розрядах, і на його рахунку за короткий час з’явилися три золоті і сім срібних та бронзових медалей переможця.

У березні 1939 р. згідно з рішеннями Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. Закарпаття знову увійшло до складу Угорщини. У роки Другої світової війни помітного успіху досягнув найстаріший ужгородський клуб — «УАК». Сезон 1943/1944 р. у другій лізі він завершив на першій сходинці і завоював право змагатися у вищій футбольній лізі Угорщини. Однак вдалося провести лише кілька матчів, оскільки фронт наблизився впритул до кордонів країни.

Керівниками спортивного руху в Закарпатті в 1856–1944 рр. були:

Антал Абта
Стефан Бендас
Міклош Яцкевич
Йожеф Янотті
Агнеса Іванчо
Іштван Медрецький
Ференц Шіргер
Матяш Ролейзек
Іштван Лаудон
Мігаль Кочіш
Гейза Янотті
Шандор Плетенік
Августин Лавришин
Ілля Гаджега
Іван Бачинський

та ін.

На високий рівень національного спорту тих часів вказує, що Чехо-Словаччина посіла друге місце на чемпіонаті світу з футболу в Італії. Крім того збірна Чехословаччини на першості світу у Чилі й удруге поспіль завоювала срібні медалі. Між тим угорська національна команда на чемпіонаті у Франції та поспіль у Швейцарії теж стала другою у світі. Найвідомішими закарпатськими гравцями міжвоєнного періоду були володарі Кубка Мітропи Олекса Бокшай і той Геза Калочаї, який на території сучасної України до сьогодні носить гучний статус першого фіналиста чемпіонатів світу. Бокшай, який у 1937 р. перейшов з «Русі» до празької «Славії» став наступником легендарного голкіпера Франтішека Планічки і був головним тренером збірної Чехословаччини. Уродженець Берегового Калочаї грав у «Спарті» у 1932–1937 рр., виступав за збірні Чехословаччини і Угорщини, та був помічником головного тренера угорської національної збірної команди. За першу чи другу збірну Чехословаччини виступали ще закарпатці Самуїл Шілінгер, Йосип Криж та Олекса Бокотей, за збірну Угорщини — Ласло Пешовнік, а видатний бомбардир ужгородської «Русі» Цебек Чанчінов входив до складу збірної Праги. Все це в значній мірі впливало на розвиток закарпатського футболу у радянську еру тому, що гравці мали можливість використати багатий досвід цих країн у розвитку футболу.

Згадаймо, що й фільми японського сценариста і кінорежисера Куросави Акіри також зробили величезний вплив на західне кіно, особливо на істинно американський жанр — вестерн. Він отримав міжнародну популярність і визнання після виходу у 1950 р. на екран фільму «Расьомон», який був пройнятий відчуттям східного містицизму, а наступний міжнародний хіт — «Сім самураїв» (1954) свідчив про захоплення кінорежисера західним суспільством та його культурою. У дійсності одним з великих досягнень Куросави в 1950—х роках була розробка стилю створення фільмів, що стирають кордон між традиціями східної та західної культур, і поєднують елементи високої і популярної культур. Зокрема джерелом натхнення стала для нього західна література. Наприклад, американський фільм «Чудова сімка» (англ. The Magnificent Seven), в якій знімалися багато зірок світового кіно, був переробкою «Семи самураїв». Основна заслуга Акіри Куросави полягає в тому, що він зблизив в мистецтві кіно традиції Сходу і Заходу, і залишив після себе унікальну кінематографічну спадщину. Подібне явище відбувалося в той час в області національного футболу. Ураховуючи вагомий внесок закарпатців у його розвиток не було ніяких сумнівів, що ці спортсмени зможуть создати такі нові традиції в українському і радянському футболі, які в той час були характерні тільки для них.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *